Відкрита виховна година: «Памяті жертв голодомору»

Тема. „ Немов прокляття ожива

Рік тридцять третій...

Голод... голод..." (Б. Олександрів)

Мета. Ознайомити учнів початкових класів із жахливими роками голодомору в Україні. Допомогти зрозуміти    душевний стан авторів творів про голодомор.

Викликати в учнів співчуття до долі людей, які жили в ті тяжкі часи.

Виховувати прагнення зберігати в пам'яті історію рідного народу.

Матеріал. „ Хліба" ( бабусина розповідь )

Обладнання. Записи на дошці:„Немов прокляття, ожива

Рік тридцять третій...

Голод... голод..."

(Б. Олександрів)

«Мелодія Скорика», ілюстрації, хліб на рушнику, свічка, колоски.

 Вступне слово вчителя:

- Чи знаєте ви, як пахне життя?

Давайте на хвильку відчуємо цей запах... Заплющіть очі!

(Проношу поміж рядами хлібину.)

- Що ви відчули?

- так це пахне хліб…. Як тепло пахне хліб!

Є тільки одне слово рівноцінне слову „ хліб". Це слово - життя. Що може бути цінніше хліба? І ніякий шмат золота не переважить крихту хліба!

Ведуча1: Хліб усьому голова.

Так в народі кажуть.

Хліб - мир, любов, життя,

Хліб - це наша радість.

Мама зранку подає

Молочка поживного

І смачний окраєць хліба.

Теплого пшеничного.

Хліб - багатство найцінніше,

Гість жаданий в хаті

З тих часів, коли навчились

Його виробляти.

Ведуча 2: Йшли роки, мінялись люди,

Цінності губились.

Тільки хліб — незгубна цінність,

В ньому наша сила.

Хліб — усьому голова.

Хліб — як сонце, кажуть,

Хліб - це спокій, мир, життя.

Хліб - це справжня радість.

Вчитель: - А був на нашій землі, у рідній Україні рік, коли хліб людям тільки снився. Лише в мареннях приходив. Рік, коли такі хлопчики й дівчатка, як оце ви, не бачили хліба у вічі.

- Мова  сьогодні йтиме про рік 1933...

Рік пам'ятний. Рік незабутній. Рік страшний. Найчорніший рік в історії України: ГОЛОДОМОР

Розповідь вчителя:

Голодомор - бо голод був штучний, тобто організований тодішнім керівництвом для того, щоб зламати опір українських хліборобів, знищити український народ. Історики називають різні цифри жертв голодомору. Але всі вони страшні. У світі не зафіксовано голоду подібного тому. Тільки вдумайтеся: вимерло в нашому краї до 10 млн. людей. Традиційне українське село зі своїми звичаями було зруйноване.

( розгляд ілюстрацій)

 Скрізь, як говорив Т. Шевченко, „село неначе погоріло, неначе люди подуріли". Від голоду помирали і дорослі, і малі діти, промовляючи своє останнє слово в житті - „хліб". Матері божеволіли, бо не могли порятувати своїх дітей від голодної смерті. Шматок хліба коштував стільки ж, як і саме життя. І зараз кожен, хто пережив цей страшний голод, ніколи, до кінця своїх днів, не кине і крихти хліба на землю, бо перед ними завжди будуть очі тих, хто помер від голоду у ті страшні часи.

- Послухайте розповіді про ці трагічні сторінки історії українського народу.

 Читання твору „ Хліба" (бабусина розповідь)

Зимові сутінки швидко огортають моє село. Темно. Холодно. І голодно.

— Мамо, шматочок хліба дайте!

— Спи, моя дитино, спи. Завтра тато принесе.

З горем пополам засинаємо. Але сон той такий неспокійний, ніч така довга. Сниться чудова біла паляниця. Чую її запах. Хочу взяти шматочок хліба, простягаю руки... Але це тільки сон.

Зранку з Аркадієм збираємося до школи. З'їли по декілька ложок юшки,

Яку зварили мама, вкинувши в окріп декілька промерзлих гнилих картоплин.

Трохи вгамували голод. Біжимо до школи, але настирливі думки про шматочок запашного хліба не залишають нас.

— Мамо, тату, хлібця, тільки кусочок хлібця.

— Ой, діти, мої діти, ще трішки почекайте. Прийде весна-красна, буде нам трохи легше.

Але сил чекати ту весну-рятівницю все менше й менше. Сьогодні вже зовсім знесилів Володя. Опух, не може встати, ледь-ледь говорить.

— Мамо,   мамочко,   я   дуже   хочу   молочка.   Як би   мені добре стало

відразу, якби ви дали мені трішечки молока.

Мама схоплюється з місця, де й сили беруться. Хапає склянку й біжить до сусідів. Прибігає до однієї хати.

— Тітонько Марфо, дайте молочка крапельку, Володя просить, дуже йому погано, врятуйте, дайте хоч трішечки!

— Немає, Маруся, немає...

Біжить наша мама на другий кінець села.

— Дайте молока...

— Дайте молока...

Везуть на візочку свого померлого батька.

— Царство небесне!

А вдома ще малеча пухне з голоду. Коли, нарешті, сказали, що дошкільнят можна віддати до колгоспних ясел і їх там будуть підгодовувати. Віддали Василька і Клавку.

Через декілька днів біжу до школи, а дорога проходить мимо тих ясел,

чую:

— Олю, Олю, ось візьми, це я тобі приберіг.

Василько виймає з-за пазухи малесенький клаптик паперу. Розгортаю  його, а там — справжній скарб: затірочка — борошняна кулька завбільшки з вишню.

— Їж, Олю.

Зі слізьми змішану, ковтаю ту затірочку. Похиливши голову. Тепер уже не біжу, а ледве шкандибаю далі, до своєї школи, щоб вчити там вірші про батька Сталіна, щоб славити його з ранку й до вечора, дякувати йому за щасливе наше дитинство, а ще, всупереч всьому — чекати весни, чекати нового врожаю і ще чогось чекати, чекати.

І ось вона — весна! Сонце потроху зігріває землю, а заодно й душі людські.

З'являється вже й молоденька лобода. Швиденько назбираємо її, насічемо та й смажимо січеники. Смачно. Веселіше починають бігати наші ніжки. Якось тримаємося.

За весною і літечко не забарилося. Ось уже й урожай пшениці час збирати. Зібрали, намолотили, змололи борошна. Мама пече хліб. Поклала паляницю на стіл і аж тепер заходиться в розпачливому запізнілому зойку:

— Дітоньки, мої дітоньки... Ви ж так просили хлібчика. Простіть мене, мої дорогі!

І такий запашний, такий жаданий хліб, политий гарячими слізьми, обпікає нам. живим, серця і душі.

- Який настрій переважає в цьому оповіданні?

- Що найбільше схвилювало ваше дитяче серденько?

- Скажіть, чому бабуся до дрібнички пам'ятає дні свого життя 1933 року?

- Як ви гадаєте, від чого застерігає ця розповідь?

- Як ви міркуєте, чи залежить щось від кожного з нас, щоб таке горе ніколи не повторилось?

 Хвилина памяті( запалимо свічку).

« Квіти-незабудьки» (діти прикріплюють на стенд із картою України власноруч виготовлені «квіти-незабудьки») Квіти діти виготовляють на уроках трудового. На голубий пятипелюстковий фон наклеюють жовту серцевину, в ній діти записують слова: «пам’ятаємо», «на забудемо», «знаємо», «голодомор 1933»

- Страшний час ... Замучені голодом, люди мерли, і їх не було кому ховати. Їх просто вивозили за місто чи село, складали у ями і закопували... їм не ставили поминальних свічок і хрестів, їх не проводжали рідні...

- Горить свічка пам' яті...

- Підведімося, схилімо голови й пом'янімо тих, кого забрав з життя голод.

Читання учнями напам'ять віршів

Під музику « Мелодія Скорика» 

Ведучий 1: Як глухо повсюди! Як мертво, як тихо!

З лопатою ходить обідране лихо.

В двори заглядає, до кожної хати.

Голосить над вмерлими дітками мати.

Ведучий 2: Квилить, ніби чайка, і руки ламає.

Ой, горе зловісне, ой, горе безкрає!...

Ні ляльки в селі, ні малого хлоп'яти...

Лиш там, на горі, вітряки розіп'яті.

(Микола Щербак)

Ведучий 1: Це остання хлібина, остання..

Очі горем налиті вщерть.

Батько і діти не їли зрання

Це остання хлібина, остання…

Після неї голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломинку.

Пильно дивиться дітвора.

 Тату, їжте ось цю шкуринку,

Майте жалю до нас краплинку

Умирати вже вам пора...

Ведучий 2: Взяв шкуринку дідусь і плаче,

І стареча рука тремтить...

Сиве око, сліпе, незряче.

Але серце його козаче

Б'ється рівно і хоче жить...

Стали кожному крихти в горлі.

Спазми в горлі. Немає слів.

А над хатою - клекіт орлій,

А на вигоні - трупи чорні,

Там, де саваном сніг білів...

Ведучий 1:... Пекельні цифри та слова

У серце б'ють, неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік тридцять третій…

Голод... голод...

В історії ж пером швидким

Писались гімни і хорали,

А ці пекучі сторінки...

В руках, що виростили хліб,

Не залишили і зернини.

Учениця: Ні, рід наш в горі не осліп –

Ти все згадаєш, Україно,

Згадай усе ти, щоб воздать

Близьким і дальнім людоморам. ...

Хоч радість легше пам'ятать.

Та треба пам'ятать і горе.

  Вчитель: Сумні спогади і у ваших прадідусів та прабабусь.

Розпитайте їх про ті жорстокі часи. 

 Підсумок

  Будемо з вами жити надією і робити в своєму житті все для того, щоб страшні сторінки історії і справді ніколи не повторились. А український народ, щоб жив, багатів, процвітав і славився по всьому світу своїм розумом, своєю красою, щедрістю, добротою, силою.

 Молитва за Україну

(читають учні)

На Дніпрових кручах

У полоні мрій

Бачу я квітучий

Рідний образ твій.

 На зелених схилах

Стародавня Русь

Україно мила.

За тебе молюсь.

 Я молюся Богу

За дітей своїх.

За батьків стареньких.

За усіх святих.

 Боже мій єдиний,

Я, Твоє дитя.

Прошу Україні

Кращого життя.

 На Дніпрових кручах

У полоні мрій

Бачу я майбутній

Світлий образ твій -

 Вільна і багата,

Горда, наче птах,

Україна - мати

Знана у світах.

 Краю, мій краю,

Земле нащадків.

Бога благаю

За твоє щастя.

За свою долю –

Зоряну днину.

Богу молюся

За Україну!

Голодомор

Навесні 1933року

 помирало:

Щохвилини: 17

Щогодини:1 000

Щодоби: 25 000

            українців